Терний шлях до Незалежності!

 Історія державотворення на землях сучасної України має багатовікову традицію. Державні утворення з’явились тут задовго до виникнення слов’янських племен. Початки власне українського державотворення відносять до часів Київ­ської Русі. Ця держава виникла у другій половині ІХ століття і в період свого розквіту була найбільшою і наймогутнішою в Східній Європі. Дискусії про те, кому із східнослов’янських народів належить спадщина Київської Русі, продовжуються і нині.

Безперечним є те, що в давньоруській державі лежать початки кожного з трьох східнослов’янських (українського, російського, білоруського) народів, а розпад Русі в ХІІ століті остаточно розділив їх існування як окремих етносів. В період феодальної роздроблено

сті найбільш сильним і дієздатним було Галицько-Волинське князівство, яке продовжило традиції київської державності.

Етнічна належність наступної форми української державності – козацької, вже не викликає таких суперечок. Перші згадки про українських козаків відносяться до кінця ХV  століття. Схожі групи вільного озброєного населення існували і в інших країнах – донські, яїцькі козаки в Росії, граничари в Хорватії  тощо. Але тільки в Україні люди такого стану спромоглися створити власну державу. На початку XVII століття ця своєрідна верства населення в Речі Посполитій вже усвідомила себе як головного захисника православної церкви і української культури. Велике повстання середини ХVІІ століття під проводом Богдана Хмельницького, яке виросло в справжню національну революцію, призвело до утворення козацької держави, керованої гетьманом. І хоча більшу частину відведеного їй часу ця держава перебувала в іноземній залежності, її політичний, соціальний лад значно відрізнявся від устрою сусідніх держав і був абсолютно самобутнім. Виборність керівних посад, полково-сотенний адміні­стративно-територіальний устрій, своєрідне звичаєве козацьке право і судочинство та інші особливості були притаманні козацькій державі.

Гетьманщина була не єдиним осередком козацької державності на українських землях. Автономний козацький устрій існував також на Запорізькій Січі, звідки власне й беруть початок витоки козацьких традицій, і на Слобідській Україні.

Стадія масового національного руху для України розпочалась у 1917 році. Революція дала українському народу черговий шанс на створення власної державності. Першою очолила цей процес Українська Центральна Рада. Спочатку її метою було досягнення широкої національно-террито­ріальної автономії України у складі Федеративної Російської держави. Однак стрімкий розвиток подій, і насамперед воєнні дії 1914-1918 років, примусили її в січні 1918 року прийняти IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки.

У квітні 1918 року в результаті державного перевороту Центральна Рада припинила своє існування і до влади прийшов Павло Скоропадський. Його було проголошено гетьманом, а Україну – гетьманською державою. Ця держава проіснувала сім з половиною місяців. Коли поразка Німеччини та Австро-Угорщини у світовій війні позбавила П.Скоропадського їх підтримки, він був змушений зректись гетьманства і покинути Україну.

Після повалення режиму Скоропадського було відновлено УНР. Однак основним керівним органом держави стає не Центральна Рада, а Директорія, котра очолила антигетьманське повстання. Першим її головою був Воло­димир Винниченко, але невдовзі керівництво Директорією перебрав на себе Симон Петлюра. У цей же час, по закінченню світової війни на західних землях України, які до того перебували у складі Австро-Угорщини утворюється Західно-Українська Народна Республіка.Ці держави проіснували недовго. Через те, підсумовуючи результати національної революції 1917-1920 років, як правило констатують її поразку і перелічують причини такого фіналу. Але варто згадати, що означені держав­ні утворення були дуже різними і відповідно помилки вони робили теж різні. Серед українських самостійників були республіканці, монархісти, прихильники радянського устрою. Між національними силами різної полі­тичної орієнтації точилась жорстока боротьба. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував П.Скоропадський, гетьманський режим упав під тиском іншого самостійницького режиму – Директорії УНР, комуністи – самостійники боролися як проти гетьмана, так і проти Директорії. Тому мабуть головною і спільною помилкою усіх національних сил було те, що представники різних течій національного руху не захотіли знайти компромісу в соціальних питаннях заради реалізації загальнонаціонального інтересу, заради створення власної держави.Разом з тим, на нашу думку, не варто розглядати результат визвольних змагань в 1917-1920 роках як суцільну поразку українського руху. Адже до 1917 року українці не мали не тільки державності, а й взагалі будь-якого національного самоврядування, українська культура зазнавала утисків і переслідувань. У 1920-х – частково 30-х роках проводилась радянська украї­нізація, котрої напевне не було б без революції 1917-1920 рр. Після 1920 року українці отримали нехай і формальну, квазінаціональну, але все ж таки державність у вигляді Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР, з 1936 року УРСР). За радянських часів відбулось об’єднання в межах однієї держави абсолютної більшості українських етнічних земель.Серпень 1991 року став ключовим пунктом в історії розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності. Дії організаторів Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) були спрямовані проти суверенітету національ­них республік і на реставрацію доперебудовних порядків. Провал ДКНС був стрімким, причини неспроможності його організаторів здійснити намічену програму – тема, до якої ще будуть повертатись історики.24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу – Акт проголошення незалежності України, за яким проголосила Україну незалежною, демократичною державою на підтвердження всеукраїнському референдуму 1 грудня 1991р. Референдум підтвердив прагнення українського народу до волі і незалежності. У Акті проголошення незалежності України говорилося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла було над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». За цей Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради УРСР. На карті світу постала нова самостійна держава – Україна.

 Щороку 23 серпня, за добу до святкування Дня Незалежності, Україна відзначає День державного прапора. Дата була обрана на згадку про події 1991 року, коли до будівлі Верховної Ради група народних депутатів внесла синьо-жовтий стяг. Саме ж свято є відносно новим і було засноване указом другого президента України Леоніда Кучми "Про День Державного Прапора України" від 23 серпня 2004 року. Встановлене воно з метою виховання поваги громадян до державних символів України. Синьо-жовтий стяг: символічне значення кольорів Державний прапор України затверджений Верховною Радою 28 січня 1992 року. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (вгорі) і жовтого (внизу) кольорів, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Згідно із найбільш популярним тлумаченням колірної гами прапора, синя його смуга символізує ясне небо, а жовта – золоті пшеничні ниви. Дехто ж стверджує, що насправді барви нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи – воду і вогонь. Водночас, з релігійного погляду, жовтий (золотий) колір – уособлює Творця і взагалі Вищу духовність, а синій – усе земне. Історія державного прапора Перша історична згадка про поєднання синього та жовтого елементів в офіційній символіці датується 1256 роком – днем заснування Львова. Герб цього міста, зокрема, прикрасив золотий лев на синьому тлі. Золотий і синій кольори з XIV ст. офіційно використовувалися в гербі Руського королівства. Також ці барви є і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів. Поєднання символічних для країни кольорів знаходимо і в добу козацтва, особливо починаючи з XVIII ст. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.

Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX ст. Так, перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного як стяг Української Народної Республіки. Примітно, що досі точаться дискусії довкола того, яким чином розташовувалися кольори на прапорі УНР: блакитний вгорі та жовтий унизу, чи навпаки – із жовтим угорі. Науковці сходяться на тому, що не існує документів, якими в УНР затверджувався б саме "жовто-блакитний" порядок смуг. Тому цілком можливо, що використовувалися обидва варіанти стяга. Чому український прапор пропонують перевернути Правильна назва Державного прапора України – синьо-жовтий. Його кольори розташовані в такому порядку: вгорі – синій, унизу – жовтий. Водночас не всім до вподоби така послідовність розміщення кольорів, тому смуги державного стяга пропонують поміняти місцями. Цю ідею часто аргументують фен-шуєм та українською історією. Прибічники ідеї "перевертання" прапора, зокрема, заявляють, що такий порядок кольорів – чи не основна причина нещасть України. Тому, за їхнім твердженням, для розквіту України треба лише "перевернути" прапор. Стосовно ж "історичного" аргументу, то, дійсно, порядок смуг на прапорі тривалий час був невизначеним, тому використовували обидва варіанти. Проте, починаючи з 1848 року, поступово став переважати синьо-жовтий варіант, котрий, зрештою, й закріпили у XX ст.

О Лианщина, ти чудова

 О Лиманщина, ти чудова! 19 серпня всесвітній день фотографій!

І як обарати найгарніше фото коли ти живеш на Лиманщині. Ця краса степів, озер і лісів зачаровує своєю таємничістю. Тому сьогодні пропоную вам помандрувати по нашим краєвидам. Приєдуйтесь!!!

Уже перший погляд на географічну мапу Донецької області вихоплює смарагдове забарвлення тієї її частини, що майже повністю збігається з кордонами Лиманщини. Це виглядає трохи дивним для людей, у чиїй уяві Донбас асоціюється з промисловими територіями, териконами довкола вугільних шахт та щільним приляганням одне до одного значної кількості великих і малих населених пунктів. Ще менше українців, зрештою, й власне мешканців Донецької області, ознайомлене з історією розвитку лісівництва на цій території.

Дуби - величні, довговічні дерева. У далекому минулому вони вiдiгравали дуже вагому роль в нашій місцевості при розмежуванні земель між поміщиками і військовими обивателями. Їх було позначено в документах, на деревах робилися всілякі зарубки і знаки, що позначали межі земельних наділів.

Поблизу Щурового є кілька дубів-довгожителів, які дивують своїм вiком. Один з них, напевно найстаріший, зберігся на території СОЛК «Сонячний». За ним уважно доглядають співробітники бази, намагаючись продовжити його життя якомога довше.

Зважаючи на існування величезної кількості річок та водойм природного (стариці - озера, що виникли після зміни русла річки, й озера, сформовані рельєфом території та наявністю джерел живлення) і штучного (утворені на відгалуженнях русел річок ставки та озера промислового чи кар'єрного походження), Лиманщина радо запрошує любителів рибальства провести вихідні у нас.

и ещё 19

Булінг , що це ?